Росія вербувала українських дітей для здійснення нападів

По всій Україні щонайменше 13 неповнолітніх перебувають у в’язниці після того, як Росія заплатила їм за напад на власну країну.

КРЕМЕНЧУК, Україна — Ярославу Сузанському було 16 років, коли він побачив у месенджері Telegram оголошення, в якому пропонували «легкі гроші» — близько 165 доларів — за виконання випадкової роботи. Це виявилося оголошенням про саботаж: Сузанському заплатили за підпал залізничної релейної шафи.

Зараз 18-річному Сузанському відбуває покарання у виправній колонії для неповнолітніх — він є одночасно і виконавцем, і жертвою прихованої частини російської війни проти України: вербування вразливих молодих людей для нападу на власну країну. Він є одним із восьми ув’язнених у Кременчуку — із загальної кількості 72 осіб — засуджених за злочини проти національної безпеки або громадської безпеки, пов’язані з Росією.

Багато дітей, вербованих Росією, є бідними і їх спокушають зрадити Україну за відносно невеликі грошові пропозиції, зазначають власті.

Після підпалу залізничного обладнання Сузанський отримав більш вигідну пропозицію, пов’язану з вибуховим пристроєм, — 60 000 гривень, або близько 1 430 доларів. Чоловік, якого Сузанський знав як Артем, відправив його до готелю в передмісті Києва, де біля кімнати Сузанського залишили два рюкзаки. В одному був військовий одяг, в іншому — обмотана скотчем коробка з дротами, яку Сузанський спочатку прийняв за глушилку, але згодом з’ясував, що це був вибуховий пристрій.

Потім його відправили на таксі до бібліотеки. Там його перехопили співробітники української розвідки, перш ніж він встиг виконати завдання.

«Ті 60 000 перетворилися на п’ять років», — сказав Сузанський.

Сузанському було 13 років, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії. Його батька та вітчима призвали до армії, і його мати залишилася сама утримувати трьох дітей. За його словами, через бюрократичну помилку припинилися виплати на утримання дітей, і сім’я запізнилася з оплатою рахунків. Він почав братися за будь-яку роботу, яку міг знайти.

У грудні 2024 року, напередодні дня народження його молодшого брата та зимових свят, Сузанський сказав, що в нього залишилося лише 200 гривень, або близько 5 доларів. Саме тоді він відгукнувся на оголошення в Telegram.

За даними Міністерства юстиції, по всій Україні 13 неповнолітніх відбувають покарання у справах, пов’язаних з Росією, серед них — п’ять дівчат. Загалом за подібними звинуваченнями затримано понад 300 неповнолітніх, повідомили чиновники. Декому призначили умовне покарання, а щодо інших триває розслідування.

У звіті, опублікованому минулого року Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини, зазначається «сплеск достовірних звинувачень у тому, що Російська Федерація використовувала українських дітей на території, контрольованій урядом, для ведення спостереження та передачі інформації про українські збройні сили, або для вчинення диверсій та підпалів, спрямованих проти військових об’єктів чи громадського майна, пов’язаного з військом».

Росія заперечує ці звинувачення і звинувачує українські спецслужби у вербуванні російських неповнолітніх для здійснення диверсій на території Росії.

Олексій Бабаков, якому зараз 17 років, провів близько восьми місяців під російською окупацією у Вовчанську, що на кордоні з Росією, де він мешкав у прийомній сім’ї. Коли йому виповнилося 15 років, опікуни допомогли йому дістатися до Харкова, а згодом — оселитися в Польщі, і саме тоді він побачив оголошення в Telegram, яке обіцяло легкі гроші.

Бабакова попросили вербувати інших молодих людей і передавати їх куратору. Одним із них був Вікентій, якому зараз також 17 років, — друг Бабакова з часів, коли вони разом відвідували кадетський корпус у Харкові в 2022 році.

Вікентій погодився дати інтерв’ю за умови, що його називатимуть лише на ім’я, оскільки він побоюється, що стане мішенню для помсти. Бабаков сказав йому, що він зможе заробляти до 3 000 доларів на місяць.

Спочатку, за словами Вікентія, він думав, що йому доведеться лише виготовляти вибухові пристрої. Пізніше він дізнався, що від нього також очікують, що він один із них закладе. На той час йому було 15 років.

Він залишив пристрій у сміттєвому баку біля поліцейського відділку в Харкові й пішов геть. «Коли я підірвав бомбу, я зрозумів, що вчинив справді погану річ», — сказав він.

Пізніше він побачив повідомлення про те, що ніхто не постраждав. «Я відчув полегшення, — сказав він. — Стався терористичний напад, але ніхто не постраждав».

Перебуваючи в Польщі, Бабаков бачив у новинах репортажі про людей, яких він завербував. Одним із них був Вікентій. Іншою — 15-річна дівчина, яка залишила вибуховий пристрій біля іншого поліцейського відділку. У результаті того вибуху також ніхто не постраждав.

Українські правоохоронці розшукали Бабакова в Польщі, і його депортували до України. Він і Вікентій знову зустрілися в слідчому ізоляторі, а зараз разом відбувають покарання в Кременчуці.

Вікентія визнали винним у скоєнні терористичного акту й засудили до трьох років ув’язнення. Бабакова визнали винним у підбурюванні та сприянні терористичному нападу й засудили до чотирьох років.

17-річний Максим Паршин родом зі Слов’янська, що у східному Донецькому регіоні, який російський президент Володимир Путін хоче, щоб Україна віддала.

Мати Паршина страждає на шизофренію, а його родина зазнавала фінансових труднощів. Паршин розповів, що легальні роботодавці неохоче брали його на роботу, оскільки він був занадто молодим. Якийсь час він завантажував дрова та працював у нелегальних кол-центрах, що обманювали людей у Росії.

«Це дуже просто», — сказав Паршин про пошук роботи в Telegram. «Напишеш щось на кшталт “шукаю роботу” — і все там є».

Паршин взяв 300 доларів від анонімного контакту в Telegram, якого він назвав «куратором», щоб підпалити залізничну релейну шафу. Наступного дня той самий контакт запропонував йому більше грошей за підпал автомобілів, якими користуються військові вербувальники. Паршин сказав, що відмовився і заблокував акаунт.

Однак через кілька тижнів він прийняв іншу пропозицію — нанести графіті на будівлю військового призову. Кілька місяців по тому він повернувся в Telegram, де новий куратор запропонував йому 3 000 доларів за підпал поштового відділення. Паршин знімав на камеру, як один із його друзів підпалював будівлю.

Паршин сказав, що до моменту затримання не усвідомлював, що російські спецслужби використовують Telegram для вербування молодих українців для таких атак. Він провів близько року в попередньому ув’язненні, після чого його засудили до чотирьох років позбавлення волі.

«Мені потрібні були гроші, — сказав Паршин. — Якби вони мені не були потрібні, я б цього взагалі не зробив».

Після досягнення 18 років підлітки можуть залишатися в Кременчуку для навчання та реабілітації до 22 років або їх можуть перевести до виправних закладів для дорослих.

Заступник міністра юстиції Євген Пікалов заявив, що хлопців, затриманих у Кременчуку, спонукали гроші, а не зрада.

«Вони зробили це не з метою знищення української держави, — сказав Пікалов. — Вони зробили це не тому, що люблять Росію. 500 доларів у Telegram — ось і все».

У колонії особисті телефони заборонені. Сім-карти хлопців зберігаються у персоналу, а дзвінки та відеодзвінки проходять через систему установи.

Користування комп’ютерами та планшетами відбувається під наглядом, а соціальні мережі заблоковані. У вільний час хлопці займаються спортом, читають, дивляться телевізор або грають на PlayStation. Гроші, отримані від родичів або зароблені в установі, можна витратити в колоніальному магазині.

У Кременчуку, як і всюди в Україні, життя затьмарюють російські авіаудари.

Ударні хвилі від ракетних обстрілів поблизу тричі пошкоджували колонію, але, за словами персоналу, ув’язнені перебували в укриттях, і ніхто не постраждав. Сигнали повітряної тривоги часто переривають заняття в школі.

Коли 20 липня до колонії завітала газета «The Washington Post», одну кімнату, яка зазвичай використовується для гри в настільний теніс, облаштували для проведення вступних іспитів до українських вишів, що мали відбутися наступного дня. В іншій кімнаті розклали шахові та шашкові дошки. Дехто сів грати, а інші розмовляли.

Головне питання для всіх хлопців: що буде далі?

Пікалов зазначив, що оцінка того, чи відбувся реабілітація підлітка, залежить від ризиків та потреб кожного підлітка, а не від скоєного ним правопорушення.

Бабаков мріє про «чистий аркуш». Паршин сказав, що після звільнення хоче обійняти свою родину.

Для Сузанського цей наступний крок уже розпочався. Він розпочав онлайн-навчання за програмою бакалаврату з агрономії.

У червні, коли йому виповнилося 18 років, Сузанський вирішив перевестися до в’язниці середнього рівня безпеки для дорослих чоловіків, де режим суворіший, замість того, щоб залишатися в Кременчуку.

«Щоб спробувати доросле життя, — сказав він, — щоб я точно не захотів знову опинитися у в’язниці». 11 серпня він покинув Кременчук.

Залишившись відбувати ще 3,5 роки, найбільше його турбує те, що може статися з його родиною в міру посилення російських атак.

«Я боюся, що до мого звільнення просто не залишиться жодних родичів», — сказав він.

Джерело: www.washingtonpost.com