Володимир Путін — діє як метелик

Одягова моль сама ніколи не їсть пальто. Вона не може цього зробити: ротовий апарат дорослої особини є рудиментарним.

Натомість вона знаходить темне місце в глибині шафи, проникає в шов і приклеює до вовни кілька десятків яєць. Потім її голодні личинки беруться за їжу, поїдаючи тканину там, де ніхто не бачить, аж поки не стане занадто пізно. Дірки вже є, шкода завдана.

У вівторок уряд Німеччини дійшов висновку, що Росія несе відповідальність за спробу теракту 4 серпня в аеропорту Лейпциг/Галле, де поруч з українським вантажним літаком було виявлено та знешкоджено дрон, навантажений вибухівкою. Міністр внутрішніх справ Олександр Добріндт заявив, що розвіддані вказують на осіб, які діяли «від імені російських державних структур», не уточнюючи, яких саме.

Берлін викликав посла Москви, вжив заходів щодо закриття російського консульства та культурного центру і буде домагатися введення додаткових санкцій з боку Європейського Союзу. Посол Москви назвав ці звинувачення абсурдними та попередив про заходи у відповідь.

Ніхто не звинувачував президента Росії Володимира Путіна в тому, що саме він запустив той дрон.
Пам’ятайте: мати-метелик не їсть пальто.

Але завдяки цьому процесу Путін, російська мати-метелик, здається, розріджує тканину статті 5 НАТО.
Його личинки — російські підрозділи спеціальних операцій, які задіюють своїх маріонеток по всьому європейському континенту, — активно працюють у тіні, прогризаючи дірки в зобов’язаннях альянсу НАТО щодо колективної оборони.

Поширеним побоюванням є те, що Путін одного дня розірве тканину НАТО безсумнівним нападом, змусивши 32 союзників довести, що стаття 5 означає саме те, що в ній написано.

Саме від такого традиційного нападу стаття 5 була покликана стримувати.

Але сьогодні ми перебуваємо в цілком новій епосі, далеко за межами майже старомодних упевненостей часів Холодної війни. Зараз ми маємо справу з суворою сірістю гібридної війни.

Лейпциг є яскравим прикладом цього. Юридична сила статті 5 не переглядається через такі нібито російські атаки. Натомість виявляється її стримувальна впевненість — припущення, що ворожі дії проти одного союзника неодмінно спонукають інших до реагування.

У власних документах НАТО зазначено, що значні кібератаки та інші гібридні атаки можуть вважатися «збройним нападом», що оцінюється в кожному конкретному випадку. Політика НАТО щодо протидії гібридним загрозам покладає основну відповідальність за реагування на країну, що стала об’єктом атаки.

У 2023 році у Вільнюсі союзники домовилися, що окремі члени можуть розглядати питання про встановлення авторства гібридних дій та реагування у координації, «визнаючи, що встановлення авторства є суверенною національною прерогативою».

Це підтверджується фактами. У листопаді 2025 року під вантажним поїздом на лінії Варшава–Люблін, якою західні постачання доставлялися в Україну, вибухнув вибуховий заряд.

Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск назвав це «безпрецедентним актом саботажу», а польська влада звинуватила двох громадян України, завербованих російською розвідкою, обидва з яких дісталися Білорусі.

У Лейпцигу теж є прецедент. У 2024 році західні власті звинуватили російську військову розвідку в підкиданні запалювальних пристроїв у авіавантаж, і посилки, надіслані з Литви, загорілися на сортувальних складах у Німеччині та Великій Британії.

У липні Румунія збила дрони у своєму повітряному просторі, викликала посла Москви та вислала дипломата. За одними підрахунками, з моменту вторгнення в Європі було зафіксовано щонайменше 151 російську операцію — кампанію, яку головна дипломатка ЄС Кая Каллас назвала «державним тероризмом».

Кожен інцидент оцінюється окремо, приписується окремо і, здебільшого, реагується на нього окремо. Це лазівка, якою Москва потроху користується.

Президент США Дональд Трамп, який останніми місяцями ставив під сумнів відданість НАТО колективній обороні в пориві гніву через небажання союзників приєднатися до нього в нападі на Іран, наочно проілюстрував цю проблему. 27 серпня, відповідаючи на запитання, чи погодився Путін не нападати на альянс, він сказав: «Він не збирається нападати на територію НАТО».

Ця, на перший погляд, заспокійлива заява пролунала через два дні після несподіваної поїздки до Москви директора ЦРУ Джона Раткліффа, який, як повідомляється, передав попередження від США щодо недоцільності випробовувати рішучість НАТО. П’ять днів по тому Берлін звинуватив Росію в гібридній атаці на німецькій території.
Інтуїтивно це сприймається як суперечність, але насправді це скоріше проблема визначення.

Запевнення Трампа ґрунтується на припущенні, що ми знаємо, як сьогодні виглядає атака на НАТО. Він, багато в чому, є продуктом епохи холодної війни, тому, можливо, розглядає атаку в більш традиційних термінах — як бронетехніку, повітряний простір, фронт.

Але Лейпциг — це був дрон на вантажному майданчику. Тож як це вписується в рамки статті 5? Чи вважається це порушенням?

Це невирішена суперечність. Німеччина могла б ризикнути звернутися з проханням про застосування статті 5 щодо Лейпцига, але залишається відкритим питання, чи всі члени альянсу згуртувалися б на її захист. Найголовніше: чи вважає Трамп інцидент у Лейпцигу питанням, що підпадає під дію статті 5?

Будь-які ознаки того, що союзники по НАТО не повністю віддані взаємній обороні, можуть зруйнувати інституцію, яка десятиліттями була основою європейської безпеки.

Звісно, стаття 5 ніколи не була створена для того, щоб відповідати силою на кожен ворожий акт. Високий поріг може зберегти її авторитет, а не підірвати його, навіть якщо ситуація нижче цього порогу стане хаотичною. НАТО свідомо створило рівень, що лежить нижче цілей колективної оборони та стійкості, — групи підтримки у боротьбі з гібридними загрозами та національні контрзаходи, — щоб Москва не могла змусити робити вибір між війною та бездіяльністю.

Марк Рютте, генеральний секретар альянсу, висловив цю позицію після останнього інциденту, назвавши докази очевидними, привітавши заходи Німеччини та пообіцявши, що НАТО й надалі посилюватиме свою здатність стримувати «зловмисні дії, подібні до тих, що спостерігалися в Лейпцигу».

У серпні Північноатлантична рада колективно засудила Росію за інциденти з дронами та порушення повітряного простору в Польщі та Румунії. Терпимість — це не поступливість.

Стаття 4, яка дозволяє будь-якому союзнику вимагати термінових консультацій, була застосована двічі за 10 днів минулого вересня. Спочатку Польща скористалася нею після того, як російські дрони перетнули її кордон, потім — Естонія після того, як три винищувачі МіГ-31 провели 12 хвилин у її повітряному просторі.

Але цей механізм застосовувався лише дев’ять разів за 77 років, і те, що саме не викликає його задіяння, є повчальним.
Після листопадового нападу на залізницю в Польщі консультацій не відбулося. Не було їх і після перерізання підводних кабелів у Балтійському морі. І, поки що, їх не було й після подій у Лейпцигу.

Здається, консультації проводяться з приводу технічних засобів — випадкових літаків — а не саботажників. Те, що змушує альянс діяти колективно, — це російська техніка, яка перетинає кордон на очах у всіх, тобто саме та видимість, якої гібридні операції покликані уникати.

Якщо Рютте має рацію, то нова модель реагування з часом має призвести до зміцнення згуртованості в НАТО. Це може проявлятися у швидшому встановленні відповідальності, більш колективних відповідях та тому, що союзники регулярно вдаватимуться до консультацій за статтею 4 щодо саботажу, замість того щоб вирішувати це самостійно.
Але якщо «метелик» Путін має рацію, кожен інцидент буде засуджено, кожна реакція — національною, а кожен поріг — непомітно підніматиметься трохи вище. Кожен напад — це ще одна нова дірка в тканині статті 5, аж поки, зрештою, від неї нічого не залишиться.

Стаття 5 була написана, щоб запобігти катастрофічному розриву в тканині НАТО. Однак «Путінова Росія», можливо, з’ясувала, що «метелику» взагалі не потрібно нічого розривати.

Джерело: newsweek.com