Україна та Росія втрачають інтерес до переговорів зі США

Обидві країни, які, судячи з усього, розчарувалися в США як посереднику, розглядають альтернативні варіанти.

Минулого серпня Росія тріумфально представила саміт зі США на Алясці як прорив у своїй війні за завоювання України, а згодом з ентузіазмом розводилася про «дух Анкориджа».

Майже через рік цей дух зник. У середу високопоставлений російський дипломат Юрій Ушаков заявив російським ЗМІ: «Я не знаю про «дух Анкориджа». Я ніколи не вживав цього виразу».

Тим часом Україна дедалі частіше і відкрито висловлює невдоволення посередництвом США, навіть попри те, що її військові зусилля починають давати результати у боротьбі з Росією — що налаштовує обидві сторони на ще більш затяжну війну.

З боку США переговори спочатку очолював Стів Віткофф, девелопер та друг президента США Дональда Трампа, а згодом — спільно Віткофф та Джаред Кушнер, зять Трампа.

Спочатку Кремль, здавалося, був готовий завоювати прихильність команди Віткоффа: Віткофф шість разів їздив до Москви, щоб особисто зустрітися з президентом Росії Володимиром Путіним для проведення марафонських переговорів, а також зустрівся з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим. Росія також відрядила бізнесмена Кирила Дмитрієва, щоб він представляв економічні складові угоди між США та Росією щодо України.

Але, незважаючи на всі ці зусилля, прогрес був незначним. Росія не бажала відмовитися від своєї вимоги щодо повного контролю над українським Донбасом, а американська сторона виявилася не готовою або не здатною змусити Україну поступитися цим.

Високопоставлений європейський дипломат, який не мав повноважень висловлюватися офіційно, сказав, що, на їхню думку, американська сторона відчувала розчарування тим, що Україна не віддала Донбас попри тиск США, — але що США вірили, що Росія зрештою захопить Донбас, що знову відкриє шлях до укладення мирної угоди.
Трамп неодноразово позиціонував Росію як сильнішу сторону у війні, заявивши президенту України Володимиру Зеленському під час зустрічі в лютому 2025 року, що Україна не «має козирів», а в грудні 2025 року — що Україна «програє». Віцепрезидент США Джей Ді Венс раніше стверджував, що Україна, ймовірно, втратить Донбас.

Проте адміністрація Трампа в деякому сенсі стримувала свої дії щодо Києва: хоча вона зменшила обсяг допомоги, яку надає Україні, вона все ще продає зброю цій країні через НАТО, надає Києву розвідувальну підтримку та застосовує санкції проти російської нафти (хоча ці санкції були частково скасовані).

Очевидний ентузіазм Росії щодо переговорів під егідою США згодом згас. У березні Лавров заявив, що дух Анкориджа випаровується, а в квітні сказав, що переговори не є «головним пріоритетом» Москви.

«Цілком очевидно, що вони не в захваті від [переговорів]», — сказав Джон Гербст, старший директор Євразійського центру Атлантичної ради.

Також не ясно, чи Росія зрештою захопить Донбас, як передбачав Венс. Росія здобула відносно невеликі позиції на Донбасі, а нещодавно навіть втратила деякі позиції в інших регіонах.

Тим часом тиск, який Білий дім чинив на Україну, призвів до зменшення його впливу, змусивши Київ зменшити свою залежність від американської допомоги. За даними німецького аналітичного центру «Кільський інститут світової економіки», після скорочення військової та гуманітарної допомоги США Україні європейські країни значною мірою компенсували це фінансування. А у квітні поразка прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана дозволила розблокувати для України 104 мільярди доларів коштів Європейського Союзу.

Україна також різко збільшила власне виробництво зброї, зокрема перехоплювальних дронів та наземних роботів. Київ і надалі залежить від США щодо поставок (через європейські країни) протиракетних ракет, але відносно обмежений вплив російських ракетних ударів на здатність України до боротьби означає, що вага США в цьому питанні може бути мінімальною.

А власна кампанія України проти Росії починає приносити плоди. Завдяки використанню дронів та інших технологій Україна знищує російських солдатів швидше, ніж Росія може їх легко замінити. У свою чергу, це змушує Кремль застосовувати тактику тиску на студентів та підприємства, щоб отримати нових рекрутів, що потенційно створює передумови для внутрішніх заворушень.

Атаки України на російські нафтовидобувні об’єкти також підривають енергетично орієнтовану економіку країни, сприяючи прогнозованому зростанню на 0,4% цього року.
Все це, здається, дозволило Україні почуватися більш комфортно, відкрито критикуючи США, причому Зеленський у квітні заявив, що американські переговорники «не мають часу на Україну».
На тлі очевидного взаємного розчарування процесом під керівництвом США і Україна, і Росія заявили, що готові до того, щоб переговори очолила Європа. У неділю Зеленський обговорив із головою Європейської ради Антоніо Костою питання про більш безпосередню участь Європи, зокрема про можливе призначення посланця, який представлятиме Європу на переговорах. Як повідомляє Financial Times, європейські лідери розглядали колишню канцлерку Німеччини Ангелу Меркель, а також колишнього голову Європейського центрального банку Маріо Драгі як можливі варіанти.

11 травня Путін запропонував колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера, який має тісні зв’язки з Росією, як посередника, але європейські лідери відхилили цю пропозицію.
Однак незрозуміло, чи зможе Європа досягти успіху там, де зазнали невдачі США. Принаймні, Європа не застосовуватиме тієї ж тактики, що й Трамп, зазначив Гербст. «Я не бачу, щоб європейці тиснули на Україну — адже Росія є агресором».

Однак окремі країни-члени ЄС мають дуже різні погляди на політику щодо Росії — від войовничих країн Балтії до більш проросійської Болгарії.
«Європейці, можливо, й почали пошук посланця, але вони ще дуже далекі від того, щоб визначитися з повідомленням», — сказав Пітер Слезкін, директор програми з Росії в аналітичному центрі Stimson Center у Вашингтоні. «Доки вони цього не зроблять, прогрес буде незначним».

Джерело: foreignpolicy.com