Чи існує «довготривалий хантавірус»? Як виглядає життя після зараження

Два основні фактори сприяють поширенню страху щодо хантавірусу, зокрема нещодавні випадки захворювання серед пасажирів круїзних лайнерів: тривалий інкубаційний період, що може досягати восьми тижнів, та відсутність будь-яких затверджених антивірусних препаратів або вакцин.

Коли інфікування вірусом «Андес» переростає у хантавірусний кардіопульмональний синдром (ХКПС) — тяжке респіраторне захворювання зі смертністю до 50% — для виживання вирішальне значення має своєчасне надання інтенсивної терапії.

Вірус «Андес» не є новим.

Дослідження вже давно описують, де він циркулює, як поширюється та як викликає захворювання.

Саме тому Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) наголошує, що немає доказів того, що він може стати ще однією пандемією на кшталт COVID-19.

Однак пандемія COVID-19 змінила уявлення вчених про інфекційні захворювання не лише з точки зору гострої інфекції, а й з точки зору того, що відбувається після неї.

У цьому контексті дослідники почали задаватися питанням, чи можуть бути довгострокові наслідки інфікування вірусом Анд, подібні до тих, що спостерігаються при «довгому COVID» після інфікування SARS-CoV-2.

У Католицькому університеті Чилі дослідники спостерігали за 21 пацієнтом, які вижили, протягом 3–6 місяців після виписки з лікарні.

Пацієнтів було класифіковано за тяжкістю захворювання та за тим, чи потребували вони екстракорпоральної мембранної оксигенації (ЕКМО) — інтенсивного лікування для підтримки життєвих функцій, яке застосовується при відмові серця та легенів, — з метою оцінки довгострокового одужання, симптомів та якості життя.

Результати були вражаючими.

Усі без винятку пацієнти, які вижили, все ще мали симптоми через кілька місяців після виписки з лікарні.

Загалом усі 21 пацієнт повідомили про принаймні один симптом, що зберігався протягом 3–6 місяців після інфікування хантавірусним кардіопульмональним синдромом (HCPS).

Понад 60% заявили, що не одужали повністю, а загальне навантаження симптомів було високим: пацієнти повідомляли в середньому про 11–12 симптомів кожен.

Лише найважчі випадки, включаючи пацієнтів на ЕКМО, отримали реабілітаційну допомогу, таку як фізіотерапія або підтримка відновлення.

Серед тих, хто пережив захворювання з менш тяжким перебігом, лише близько 30% мали такий тип подальшого спостереження після виписки з лікарні.

Хоча лише група з тяжкими випадками повідомляла про проблеми з рухом або моторикою та серцебиття, як ті, хто пережив захворювання з тяжким перебігом, так і ті, у кого перебіг був менш тяжким, повідомляли про поєднання фізичних симптомів та психологічних або неврологічних проблем.

Обидві групи зазначили, що їхня якість життя погіршилася після хвороби.

Найпоширенішими проблемами були не лише фізичні, а й неврологічні та психологічні.

Часто зустрічалися втома, моторні проблеми, випадання волосся, безсоння, тривога, проблеми з пам’яттю, нічні кошмари та сенсорні порушення.

Пацієнти, яким не знадобилася ЕКМО, все одно мали довготривалі симптоми, що свідчить про те, що саме хвороба спричиняє тривале відновлення, а не лише лікування в відділенні інтенсивної терапії.

Багато тих, хто вижив, почали самолікуватися, щоб впоратися з тривалими симптомами, особливо вживаючи знеболюючі, снодійні та вітаміни.

Це було особливо поширеним серед тих, хто вижив без застосування ЕКМО, і навіть сягало 100% серед тих, у кого було діагностовано легкий хантавірусний кардіопульмональний синдром.

Багато тих, хто вижив, мали труднощі з поверненням до нормального життя.

Майже кожен п’ятий через шість місяців все ще не повернувся на роботу або до школи.

Серед тих, хто все-таки повернувся, одужання зазвичай тривало близько 3,5 місяців.

Багато хто повідомляв про зниження працездатності після повернення.

Тривалість одужання була схожою незалежно від тяжкості перенесеної хвороби або того, чи потребували пацієнти екстракорпоральної мембранної оксигенації.

45,5% пацієнтів у групі, що проходила лікування за допомогою ЕКМО, відчували стигматизацію в школі чи на роботі, пов’язану зі страхом «зараження від гризунів».

Узагальнення результатів дослідження є обмеженим через відносно невеликий розмір вибірки.

Проте отримані дані свідчать про те, що одужання від хантавірусу не обмежується лише фізичним відновленням.

Вижили також повідомляли про соціальну ізоляцію, стигматизацію на роботі чи в школі, а також про поширену практику самолікування для полегшення стійких симптомів.

Автори стверджують, що збереження життя пацієнтів у гострій фазі є недостатнім.

Також необхідна краща довгострокова мультидисциплінарна допомога після виписки, а також сильніша соціальна підтримка та розуміння, щоб допомогти тим, хто вижив, повністю відбудувати своє життя.

Джерело: www.euronews.com