Чому скорочення світового населення призведе до нових воєн

По всій Європі, Азії та Америці держави, що занепадають, хапаються за зброю. Ця тенденція давніша, ніж здається, і демографи вже стикалися з нею раніше.

Ввічлива версія цієї історії полягає в тому, що світ старіє. Чесна версія є більш похмурою і передбачає посилення конкуренції між меншою кількістю гравців. До 2050 року три чверті країн світу більше не матимуть достатньої кількості дітей, щоб замінити себе. Сама Велика Британія зараз готується до «підтриманого Реформістською партією» колапсу народжуваності, як повідомляє BBC, оскільки в найближчому майбутньому кількість смертей перевищуватиме кількість народжень. Решта Європи не краща, а Німеччина, Італія та інші країни випереджають Велику Британію.

За прогнозами Інституту метрики та оцінки здоров’я при Вашингтонському університеті, до 2100 року ця цифра зросте до 97% країн, включаючи Індію та більшість країн бурхливо розвиваючої Африки. Дослідження журналу «The Lancet», яке оприлюднило ці цифри в березні 2024 року, подало їх у холодній прозі громадського здоров’я. Читачам не слід давати себе обдурити. Те, що тут описується, — це повільне зникнення людства, а війни, що зараз спалахують від України до Ірану, є ранніми симптомами, а не винятками.

За оцінками Центру Карнегі «Росія-Євразія», повномасштабна війна Росії проти України забрала життя щонайменше 219 000 росіян, більшість з яких — чоловіки працездатного та репродуктивного віку. За даними демографа Елли Лібанової, Україна за три роки втратила приблизно 10 млн людей через смерть, переміщення та вигнання. Рівень народжуваності в країні впав до однієї дитини на жінку — найнижчого показника в Європі. Показник Росії, що становить 1,37, є найгіршим з 2000 року.

У 2024 році кількість народжених впала до 1,22 млн, що лише трохи перевищує історичний мінімум 1999 року. Ще більше молодих російських чоловіків втекло до таких країн, як Казахстан, Узбекистан і, в деяких дивних випадках, Аргентина. У коментарі демографа Салавата Абилкалікова для Інституту Карнегі, опублікованому у вересні минулого року, зроблено висновок, що відтепер кількість народжень буде скорочуватися на 3–5% щороку принаймні до 2030 року, і лише кілька регіонів у всій Російській Федерації зможуть протистояти цій тенденції. Старіюче керівництво в Кремлі, яке прагне відтворити славні дні недавнього минулого Росії (СРСР), потрапило в ту саму пастку, що й кілька інших країн, — дивиться на світ крізь рожеві окуляри. Ось так виглядає країна, яка воює зі своїм власним майбутнім. І це не є унікальним для пострадянського простору. Ні, це чекає і на Захід. Уряд США, очолюваний старечим керівництвом Трампа 2.0, та інші західні країни знаходяться у повній залежності від потенційного колапсу, що насувається у воєнний час.

Теза про те, що демографічний стрес спричиняє політичне насильство, не є новою і не належить до жодної конкретної школи. Джек Голдстоун, політичний демограф з Університету Джорджа Мейсона, чия книга 1991 року «Революція та повстання в ранньомодерному світі» визначила сучасні терміни цієї дискусії, три десятиліття доводив, що час потрясінь у ранньомодерній Франції, Китаї та Османській імперії корелює з змінами у віковій структурі, а не з ідеологією. Річард Сінкотта, багаторічний радник Національної розвідувальної ради США, висловив те саме спостереження ще гостріше: суспільства, в яких понад половина населення віком від 15 до 24 років, мають значно більшу ймовірність зазнати внутрішнього громадянського конфлікту. «Арабська весна» (Сирія) та Іранська революція показують, що молоде населення може перевернути все з ніг на голову, але те саме стосується й геронтократії.

Цей «гериатричний висновок», якому приділялося менше уваги, стосується того, що відбувається на іншому кінці кривої. Гал Брендс із Університету Джонса Гопкінса та Майкл Беклі з Університету Тафтса у статті в журналі «Foreign Affairs», а згодом і у своїй книзі «Danger Zone», стверджували, що старіння та уповільнення розвитку держав не призводить до їхнього заспокоєння. Навпаки, це радикалізує їх. Імперська Японія наприкінці 1930-х років і Німеччина часів Вільгельма II у 1914 році, за цим тлумаченням, були не висхідними претендентами, а тими, що застрягли на місці. Обидві країни зробили ставку на війну за власним вибором (див. сьогоднішню війну США та Ізраїлю проти Ірану), оскільки альтернативою було спостерігати, як закривається вікно можливостей (див. війну в Україні).

Вчений з Інституту Брукінгса Майкл О’Ханлон у есе 2023 року про скорочення робочої сили Китаю погодився з цією логікою: китайське керівництво, яке стикається з тим, що до 2050 року населення працездатного віку скоротиться на чверть до 700 млн, може, як він написав, дійти висновку, що вікно для захоплення Тайваню закривається. У жовтні 2025 року Інститут досліджень зовнішньої політики дав цьому явищу назву: стратегічна компресія.

Інтелектуальна лінія має значення, бо саме вона відокремлює серйозний аналіз від демографічного алармізму, що заповнює сторінки американських газет. Аргумент полягає не в тому, що менша кількість дітей спричиняє війну в якомусь прямому механічному сенсі. А в тому, що демографічний спад підриває легітимність держав, чиї наративи залежать від зростання, експансії та молоді. Росія є очевидним прикладом. На щорічних прес-конференціях Володимира Путіна тепер лунають скарги на рівень народжуваності 1,4 та заклики зробити «щастя материнства та батьківства модним», як він висловився у грудні 2025 року. Інститут Монтень у статті від лютого 2025 року описав вторгнення Кремля в Україну частково як «демографічну інженерію», спробу захопити територію та населення, щоб заповнити прогалину вдома. Викрадені українські діти не є побічною шкодою. Вони є частиною політики.

Ситуація в Китаї структурно схожа, хоча кількісно вона ще гірша. Чисельність населення країни досягла піку в 2022 році, а зараз її випередила конкурентка — Індія. Офіційний рівень народжуваності впав нижче 1,1, причому деякі китайські вчені-емігранти припускають, що КПК все ще завищує цифри. Кількість населення працездатного віку скорочується на мільйони щороку. Біла книга 2025 року «Національна безпека Китаю в нову еру», підпорядковуючи економічне зростання пріоритетам безпеки, чітко висловила те, що спостерігачі вже давно припускали: Пекін тепер розглядає Тайвань не як амбіцію, а як передумову виживання режиму. Прогноз FPRI є досить похмурим. У цьому контексті вибір Китаю обмежується або відстрочкою, або ризиком. Обидва шляхи небезпечні, але другий — це той, який історично обирали держави, що стикалися з тими ж проблемами, з якими зараз стикається Пекін. Тепер ми бачимо, чому гонка за створенням компетентного робототехнічного штучного інтелекту має пріоритет у Пекіні, і це не просто маленькі роботи, які бігають марафон для розваги.

Ситуація в Ірані дещо більш нюансована, але вона слідує подібній схемі, хоча й прикрашена релігійним вбранням. Рівень народжуваності в країні впав з понад 6 у 1980-х роках до приблизно 1,6 через надто успішну політику скорочення народжуваності, яку проводила сама система у 1980-х роках і яку схвалювала ООН. Нове ісламістсько-військове керівництво, як і кремлівське, розглядає це як питання виживання, пропонуючи дедалі менші пільги та податкові знижки, щоб спонукати людей народжувати більше дітей на тлі погіршення економічних умов та блокади з боку США. Поєднання скорочення внутрішньої бази та розширення регіональних зобов’язань, від Лівану до Ємену та Іраку, не є випадковим. Воно походить з уявлень старіючої духовної верхівки, яку донедавна очолював старший Хаменеї, який помер 28 лютого у віці 86 років. Протягом свого довгого життя він розглядав іноземних гравців як агресорів і, зрештою, виявився правий, коли США та Ізраїль спробували повалити режим.

Глибша проблема полягає в тому, що з цих ескалаційних воєн та скорочення молодіжної бази немає очевидного виходу чи хоча б можливості відступити. Пронаталістична політика, улюблений рецепт як західних, так і азіатських столиць, має невтішні результати. «Шок 1,57» 1989 року в Японії призвів до 35 років щедрих відпусток для батьків та безкоштовного догляду за дітьми, а також до подальшого зниження рівня народжуваності. Південна Корея, Тайвань та Сінгапур безрезультатно пробували організовувати знайомства, надавати житлові субсидії та грошові премії. Російські репресії 2024 року проти так званої «ідеології бездітності», що супроводжуються обмеженнями доступу до абортів та пропозицією відродити радянський податок на бездітність, навряд чи матимуть кращий результат. Іранська політика надання податкових пільг не змогла спонукати людей, а широко розрекламовані заходи угорського прем’єра Орбана також зазнали краху і відійшли в історію. Моделювання IHME показує, що навіть найагресивніші пронатальні сценарії стабілізують глобальний коефіцієнт народжуваності на рівні 1,93 у 2050 році та 1,68 у 2100 році, що значно нижче за 2,1, необхідних для збереження чисельності населення. Це, у свою чергу, зрештою призведе до краху економіки, споживання скоротиться, а глобальний сектор нерухомості стане схожим на сьогоднішній японський, де близько 9 млн будинків стоять порожніми.

З цього випливає неприємний висновок, що війни не є прелюдією до стабільного врегулювання. Вони є самим врегулюванням. Оскільки все менше держав можуть достовірно стверджувати, що вони розширюються, все більше з них будуть тягнутися до зброї, щоб відтермінувати момент розплати. Майбутні демографічні зміни повністю перекроять світову економіку та міжнародний баланс сил. Це ввічливе формулювання. Більш відверта — це те, що припущення після 1945 року, що процвітання та демографічний імпульс виведуть ліберальні держави вперед їхніх авторитарних суперників, втратило чинність. На зміну йому прийшла боротьба між суспільствами, які перебувають у занепаді, за дедалі менший резерв чоловіків і жінок працездатного віку, де перемога дістанеться не найбільшому чи найбагатшому, а тому, хто зможе найдовше витримувати втрати.

Війни в Україні, Газі, Ірані та Південно-Китайському морі зсередини виглядають як кризи, що мають свої власні причини. Якщо дивитися на них здалеку з позиції демографа, вони виглядають інакше. Вони виглядають як початкові сутички у тривалій суперечці про те, хто у другій половині цього століття залишиться на ногах, коли осяде пил.

Джерело: www.intellinews.com